Бруківка додає містам шарму та витонченості. В минулі століття вулиці міст вимощували не лише кам’яною, а й дерев’яною бруківкою. Щоправда, другий різновид бруківки зі згаданих траплявся на дорогах рідше. Адже дерев’яне покриття швидко псувалося під впливом дощів, снігу та постійного руху карет та возів.
Станом на початок XX століття у місті Лодзь 18 вулиць були вимощені деревиною. Проїжджаючи дорогами, вимощеними дерев’яною бруківкою, кінні екіпажі створювали значно менше шуму. Також завдяки дерев’яному покриттю повільніше зношувалися колеса возів. Поряд з перевагами, дерев’яна бруківка на лодзьких вулицях мала й низку недоліків. Зокрема, взимку таке покриття було слизьким для містян, пише lodz-name.eu.
З історії вимощування доріг дерев’яною бруківкою
Покриття доріг бруківкою відоме з глибокої давнини. Дослідники вважають, що вимощувати вулиці каменем люди почали задовго до початку нашої ери. З метою полегшення перевезення вантажів, дороги вистеляли бруківкою вавилоняни та єгиптяни. Гарно та якісно вміли вимощувати бруківку і давні римляни. Вимощені римлянами дороги вирізнялися своєю надійністю, міцністю та довговічністю. Про це промовисто говорить той факт, що чимало римських доріг на сотню років пережили саму Римську імперію.
В давнину брукування вулиць здійснювалося також і деревиною. Коштувала така бруківка дорожче, аніж кам’яна. Для покриття доріг та тротуарів використовувалася деревина дуба або сосни. Серед плюсів такого покриття було те, що воно значно приглушувало цокіт кінських копит та гуркіт карет і возів. А ще дерев’яна бруківка мала гарний естетичний вигляд. Тож, нерідко нею були вимощені присадибні ділянки та пішохідні доріжки заможних жителів європейських міст.
Вимощування вулиць деревиною у Лодзі
В минулі століття вулиці Лодзі вимощувалися не лише камінням, а й деревиною. До 1914 року у Лодзі налічувалося 18 вулиць, вимощених дерев’яною бруківкою. Зокрема, дерев’яне покриття з’явилося на ділянці від площі Свободи до вулиці Головної (сучасна алея ім. Юзефа Пілсудського). Брукували лодзькі дороги та тротуари переважно з соснової деревини.
Вулиці з дерев’яним покриттям мали, як і переваги, так і недоліки. Явною перевагою таких вулиць було те, що важкі кінні екіпажі, рухаючись по них, створювали значно менше шуму, аніж на дорогах з кам’яним покриттям. Окрім того, що пересування по дорогах з дерев’яним покриттям не породжувало багато шуму, до всього ще й не здіймалося багато пилу.
Такі переваги дерев’яної бруківки робили життя лодзян комфортнішим. До того ж дерев’яна бруківка на відміну від кам’яної, бережніша до кінських копит. Також на такому дорожньому покриттю повільніше зношувалися карети та вози.
Водночас дерев’яна бруківка на дорогах та тротуарах була дуже слизькою взимку. А тому лодзянам-пішоходам ставало небезпечно нею пересуватися. Окрім цього дерев’яна бруківка швидко псувалася під дією води. Адже дороги, де їздили кінні карети та вози, доводилося час від часу мити, аби очистити їх від кінського посліду. Псувалися дерев’яні кубики і під час злив та розставання снігу.
Відсутність системи водовідведення у Лодзі на початку XX століття призводила до того, що після злив вулиці міста переповнювалися водою. Вода розмивала унікальні дерев’яні тротуари міста.
Частина лодзьких вулиць, вимощених дерев’яною бруківкою, пережили потрясіння Першої та Другої світової воєн. Однак ці реліквії минулих століть почали зникати в повоєнні роки, коли в Польщі був встановлений комуністичний режим. За часів Польської Народної Республіки багато вуличок було залито неякісним асфальтом, який плавився під час спеки. Така ж доля спіткала і вулиці з кам’яним покриттям. Поступово шарм лодзьких бруківок почав втрачатися.
