Млини – це не лише пам’ятки архітектури та історії, а також й інженерного мистецтва. Вони призначалися для розмелювання борошна на зерно. Для цього використовувалася вітрова, водяна або парова енергія. Оскільки Лодзь називають містом, що постало на річках, зовсім не є дивним, що колись тут працював не один десяток водяних млинів. Вміли лодзяни минулих століть використовувати й енергію вітру – у місті налічувалося чимало вітряних млинів. Про появу та зникнення перших млинів Лодзі – читайте в матеріалі на сайті lodz-name.eu.
Лодзь – місто, що постало на річках
Лодзь називають містом, яке виникло на річках. В давнину, до бурхливого промислового розвитку, початок якого припав на другу половину XIX століття, місто було оточене аж 19 ріками.
Перша письмова згадка про місто датується 1332 роком. Магдебурзьке право, яке передбачало низку можливостей, було надано місту в липні 1423 року королем Польщі Владиславом II Ягайлом. Попри отримання міських прав, Лодзь впродовж декількох століть лишалася невеликим містечком, де головним заняттям його жителів було землеробство.
Вирощене зерно потребувало розмелювання, а для цього не обійтися без млинів. Перші млини Лодзі працювали за допомогою водної та вітрової енергії.
Водяні млини
Історики вважають, що перші водяні млини почали з’являтися в Польщі в епоху Середньовіччя – приблизно наприкінці XII століття. Головною умовою спорудження водяного млина була наявність текучої води. Як уже згадувалося вище, середньовічна Лодзь була оточена ріками та потічками. Тож, це сприяло появі водяних млинів.
Відомо, що в середньовічній Лодзі налічувалося близько 30 водяних млинів. Один із них – Гробельний знаходився біля дамби на шляху Краків-Ленчиця. Пізніше на цій території з’явився Старомейський парк.
Однак найбільше млинів було запущено на річці Ясень. На цій річці та її притоках налічувалося 11 водяних млинів. Точна дата появи першого млина на річці Ясень лишається невідомою. Проте дослідники припускають, що це був кінець XIV століття.
Пік будівництва водяних млинів на території сучасної Лодзі припав на XV-XVI століття. З’являлися так звані «поселення млинів» – села, де налічувалося по декілька споруд для розмелювання зерна на борошно. Яскравим прикладом було мальовниче село Ксенжи Млин. Першим млином тут заволодів місцевий священик, згодом кількість борошномельних споруд в селищі зросла.
Водяні млини часто руйнувалися. Головною причиною ставали, передусім, повені на річках. Іноді траплялися й пожежі. Занепад водяного млинарства в Лодзі припав на середину XIX століття. Це пояснювалося швидкими темпами індустріалізації міста. Промислова Лодзь розросталася, поглинаючи навколишні села, а на місці, де стояли млини будувалися прядильні, фарбувальні та білильні фабрики.
Ще однією причиною занепаду водяного млинарства у Лодзі стало різке пересихання рік внаслідок згаданої індустріалізації. Місцеві заводи та фабрики потребували все більше води для промислового виробництва. Як наслідок, рівень грунтових вод падав, а ріки міліли. Нестача води оберталася відсутністю енергії для роботи млинів, збудованих на ріках.
Вітряні млини
В минулі століття жителі Лодзі, окрім енергії води, охоче використовували й енергію вітру. Вітряні млини будувалися на пагорбах, просто неба. Всюди, де був пагорб майже завжди стояв вітряк. Наприклад, вітряні млини знаходилися на найвищому пагорбі сучасної вулиці Пьотрковської, а також на пагорбах вулиці Вульчанської.
У 1860 році у Лодзі налічувалося понад 30 вітряних млинів, у 1875 їх кількість зросла до 65. Однак наприкінці XIX кількість вітряків почала скорочуватися. Це пояснювалося побудовою перших млинів, які використовували парову енергію. Вони мали низку переваг над водяними чи вітряними борошномельними спорудами. По-перше, такі млини не залежали від пори року чи погодних умов, а по-друге, вони працювали постійно.
Попри це дерев’яні вітряні млини продовжували виконувати свою роботу на початку XX століття. Їх зображення часто можна було побачити на листівках, датованих початком XX століття.
Наприклад, на фотографії, яка належить Броніславу Вількошевському, зображений Геленувський парк, на задньому фоні якого видніється аж 17 вітряків.
З плином часу водяні та вітряні млини Лодзі втратили свою інноваційність, адже на зміну їм прийшли парові, дизельні, електричні та моторні млини. Однак ті водяні та вітрові борошномельні споруди, які збереглися, набули архітектурної та історичної цінності.
